Особистісно - орієнтований урок — це непросто створення вчителем доброзичливої творчої атмосфери, а постійне звернення до суб’єктного досвіду школярів як до досвіду їхньої власної життєдіяльності. Фундаментальна обізнаність із суб’єктним досвідом на уроці передбачає використання різної форми спілкування, сприяє справжньому співробітництву вчителя і учнів, поданого на спільний аналіз процесу навчальної роботи. Учень як носій суб’єктного досвіду, особистісно значущого для нього, повинен мати можливість максимально використати його, але не просто беззастережно приймати усе, що повідомляє вчитель.
Основний задум особистісно орієнтованого уроку у тому, щоб розкрити зміст суб’єктного досвіду учнів щодо запропонованої теми, узгодити його з заданим знанням, перевести до відповідного навчального змісту (тобто "окультурити") і тим самим домогтися засвоєння матеріалу. Учитель на уроці допомагає учню подолати обмеженість його суб’єктного досвіду, існуючого часто як розрізненя уявлень, які стосуються особистих областей знаннь.
Професійна позиція вчителя має полягати у тому, щоб знати й з повагою ставитися до будь-якого висловлювання учня за змістом обговорюваної теми. Він повинен продумати як і який матеріал він має повідомляти на уроці, а також які власні характеристики щодо цієї теми можуть отримати учні (як наслідок їх попереднього навчання в різних учителів і власної життєдіяльності).
Важлива водночас і форма обговорення дитячих "версій". Вона повинна бути визначеною до оцінювальних ситуацій (правильно — неправильно). Це має бути рівноправний діалог (полілог), де кожен учень може висловити свою думку з обговорюваної теми, не боючись помилитися. Завдання вчителя — виявити і узагальнити ці "версії", виділити й підтримати такі, які є найбільш актуальними щодо навчального змісту, відповідають темі уроку, меті і завданям предмету інформатики.
Важливою особливістю особистісно орієнтованного уроку є враховування психофізичних передумов, що забезпечують учню можливість успішного оволодіння програмним матеріалом. І тому потрібні індивідуальні картки-задання (ілюстративний, роздатковий матеріал).
Класифікація таких карток, гнучке їх використання на уроці вимагають, звісно, додаткових зусиль відпедагога, але цей урок без них не стане особистісно орієнтованим в повному розумінні цього терміну
Коли на традиційному уроці основну увагу вчитель поділяє повідомленню матеріалу (урок-лекція, урок-практика), фронтальним методам роботи (самостійна, перевіряюча, залікова форма виконання завдань), то, особистісно орієнтованом уроці він має відігравати роль координатора, організатора діалогу, полілогу, помічника у розподілі учнів за групами з урахуванням їхніх особистих особливостей (не тільки успішності) з метою створення максимально сприятливих умов особистісної реалізації кожного учня.
Важливим є спільний пошук і освоєння аналізів оптимальних умов розв’язків навчальних завдань. Це вимагає оцінку на уроці як того, що знають, вміють учні, так і того, як вони будують свою роботу з освоєння навчального матеріалу, якими засобами користуються.
Аналізуючи на уроці результати контрольної (самостійної, практичної) роботи, вчитель має як оголосити виставлені оцінки, повторити розділи теми, де учні допускають найбільше помилок, так і обговорити ті способи, які використовували учні під час роботи, виявити і закрітити найбільш раціональні, оригінальні.
Функція вчителя не стільки авторитарна ("повтори матеріал", "розв’яжи побільше завдань", "подивися на зразок" тощо.), скільки рекомендаційна ("давай подумаємо разом", "розкажи, як саме виконував завдання", "вибери на власний розсуд шлях розв'язання завдання й дай йому обгрунтування").
Це дозволяє працювати на уроці з кожним учнем і з класом загалом. Учитель разом із учнями шукає і знаходитьнайбільш ефективні шляхи засвоєння знань, заохочує цікавими висловами і знахідки, аналізує неспроможні спроби, стимулює учнів до усвідомлення своїх помилок, їх причин, обгоборює заходи їх ліквідування тощо. Чим активніше на уроці діти — тим вільніше почуває себе вчитель: їх сковує непідготовленість до уроку окремих учнів, бентежать нестандартні питання, які іноді задають діти. Він намагається зрозуміти їхній зміст й використовувати у своїх цілях, не засуджуючи дітей, що питання на тему, немає "місця", "до діла не належить" тощо. Звісно, в цих умовах важче "управляти" класом, зате нічого очікувати пасивних, байдужих, нудьгуючих учнів. Усі вони можуть розраховувати на те, що його почують, обговорять його пропозиції, серйозно й шанобливо поставляться до їх версій, навіть якщо вони не відповідають традиційним "канонам" наукового знання. І яким би "щільним" не був би урок, не вважається така робота з учнями марно згаяним часом.
Говорячи про необхідність приділяти на уроці спеціальну увагу розкриттю способів навчальної роботи, слід пам'ятати, що єдиний спосіб є особистісне навчання, у якому виявляються "стильові"особливості пізнання, характерні для кожного учня. Спосіб не зводиться до рекомендованого учителем (підручником, методичним посібником), прийому засвоєння, у якому нормативно задається склад дій, послідовність їх виконання відповідно до правила, зразка. Такі прийоми разом із викладом знань зазвичай повідомляються учителем на уроці.
Спосіб навчальної роботи складається учнем самостійно. Адже всіх дітей у класі вчать однаково, але кожен навчається по-своєму. Спосіб відбиває емоційні потреби ставлення учня до здобуття знань; оволодіння системою дій (операцій), які забезпечують виконання завдань; вольову регуляцію, що включає рефлексію на результат та інформаційний процес своєї роботи. У способі реалізується індивідуальна вибірковість учня до типу, вигляду й формі навчального матеріалу, що підлягає засвоєнню. На відміну від заданих правил (прийомів, алгоритмів, зразків, інструкцій) спосіб не вводиться учителем в готовому вигляді, а створюється самим учнем в результаті його досвіду перетворення навчального матеріалу, рекомендованих йому дорослим (учителем) засобів роботи. Він акумулює у собі суб’єктний досвід, накопичений учнем під час навчання дітей і в життєвій практиці. Саме в реалізації способів навчальної роботи учень постає як суб'єкт вчення, як індивідуальність.
Аналіз способів навчальної роботи пов'язані з умінням вчителя поринути у прихований процес переробки матеріалу кожним учнем. Та для цього вчителю бракує часто знання класу загалом і кожного учня, поінформованості у тому, як (у результативному, так і процесуальному плані) навчається учень, чого і чим він буде зацікавлений чи виявитися нудним, важким, непосильним.
Під час аналізу відповіді на уроці доцільно звертатися до учня з аналогічним запитанням: "Як ти розмірковував, щоб досягти такого висновку?" Оцінюючи виконане завдання: "Що потрібно, щоб знайти відповіді", "Які дії робив, вирішуючи завдання?" Під час перевірки домашнє завдання: "З чого ти починав, читаючи текст підручника?" "Яким планом користувався для підготовки усної відповіді?" "Як розмірковував під час складання логічного схеми алгоритму?" тощо.
Відповідаючи на ці запитання, учні розкривають власну технологію роботи, та заодно на уроці має бути створена атмосфера доброзичливості, відкритості, довірливості.
Вчитель одержує важливу інформацію про те, як виконує учень ту чи іншу задачу, які розумові дії (операції) він робить. Аналізуючи це, він може у ході уроку давати учням потрібні поради щодо раціональної организації роботи, порівнювати запропоновані способи, оцінювати ефективніші, вибирати ті, що здаються більш оригінальними, продуктивними.
Отже, описуваний сценарій особистісно-орієнтованого уроку змінює:
• тип взаємодії вчителя і учня (від команди до співпраці);
• орієнтацію вчителя у ході уроку на аналіз й не так результативності, скільки процесуального боку навчання;
• позицію учня: від старанного виконавця до активної творця, який рефлексує свої інтелектуальні дії (включаючи пробні, помилкові) під час вирішення завдань, Не тільки і під час стандартних завдань;
• характер утворюється у процесі уроку навчальних ситуацій, які мають гнучко варіюватися учителем, вибиратися їм у залежність від активності учнів.
Немає коментарів:
Дописати коментар